Репресор здатний “впізнавати” послідовність нуклеотидів ДНК гена оператора та взаємодіяти з ефекторами, якими являються різноманітні субстрати або продукти життєдіяльності ферментів клітини. Деякі ефектори збільшують спорідненість репресора до оператора, деякі – зменшують. Якщо репресор зв¢язаний з геном оператором, він блокує рух РНК-полімерази вздовж оперона. При цьому синтез іРНК гальмується і навіть припиняється. Відокремлення репресора від гена оператора веде до синтезу іРНК. Крім негативної регуляції діяльності оперону існує і позитивна. Вона здійснюється індуктором, який приєднується на початку оперону (перед промотором) та активує транскрипцію. Низькомолекулярна речовина індуктор (наприклад, лактоза) з’єднується з репресором і інактивує його, внаслідок чого останній втрачає здатність блокувати функцію оперона.
Таким чином, згідно з гіпотезою Ф. Жакоба та Ж. Моно синтез білка – фермента лактази на опероні активізовувався в тих випадках, коли в бактеріальних клітинах кишкової палички накопичувався цукор лактоза (який виступав, як індуктор). Вищевказана схема структури оперону дозволяла клітині здійснювати саморегуляцію процесу зброджування молочного цукру – лактози.
| |
