Дослідження, проведені Ф.Жакобом та Ж.Моно у 1962 році, довели наявність складних генів – оперонів. Ці вчені запропоонували поділити гени на структурні (цистрони) та гени регуляції. Дослідивши зброджування кишечною паличкою молочного цукру – лактози, вони встановили, що цей процес контролюється кількома генами, які обєднані в систему оперона.
Група функціонально звязаних між собою генів, які детермінують біосинтез визначеного виду білка, утворюють оперон. На початку оперону розташовується ген промотор – ділянка ДНК, яка ініціює транскрипцію. З ним і звязується РНК-полімераза, що здійснює синтез іРНК. За промотором розташовується ген оператор – ділянка молекули ДНК, з якою реагує регуляторний білок – репресор. Далі розміщені структурні гени – тут синтезується іРНК, яка утримує інформацію про послідовність розміщення залишків амінокислот в поліпептидному ланцюгу. Кінець оперону представлений геном термінатором – ділянкою ДНК, яка перериває синтез іРНК. Репресори синтезуються під контролем генів-регуляторів, які можуть навіть і не належати до складу даного оперону.
| |
