Ф. Крик і Д. Уотсон у 1953 р. встановили, що молекула ДНК являє собою подвійну спіраль полінуклеотидних ланцюгів, закручених навколо однієї осі . Ця спіраль нагадує кручені сходи, у яких поруччя утворені залишками дезоксирибози, з’єднаними між собою фосфорноефірними зв’язками по типу 3—5, а сходинки — азотистими основами.
В азотистих основах аденін з’єднаний водневими зв’язками з тиміном, гуанін – з цитозином, причому, між аденіном і тиміном є два, між гуаніном і цитозином — три водневих зв’язки. Кожен виток спіралі має 10 пар нуклеотидів, міжнуклеотидні відстані рівні 0,34 нм, один виток спірали (крок)—3,4 нм, довжина спіралі в середньому—1500—2000 нм, іноді—100000 нм і більше. Конфігурація спіралі ДНК може бути стиснута і розтягнута. При нагріванні розчинів ДНК водневий зв’язок між основами слабшає і два полінуклеотидні ланцюги (звичайно при 80—90° С) розходяться.
| |
